На сьогоднішній день достатньо цікавою і корисною представляється судова практика щодо строків і розмірів стягнення заборгованості (в частині неустойки) за кредитними договорами і договорами позики (борговими розписками). Так, аналіз правових позиції вищих судових інстанцій (у рішенні ВСУ від 03.09.2014 у справі №6-100цс14, рішенні ВССУ від 26.06.2017 у справі №755/20081/15) дає змогу зробити декілька наступних узагальнюючих висновків:
1. Період, за який нараховується неустойка (штраф, пеня) за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати одного року (з цього приводу, фактично в професійному середовище і не виникало особливих спорів, тим не менш, вищі судові інстанції додатково підтвердили і обґрунтували це законодавчо встановлене правило).
2. Правовим ланцюгом, який фактично змушує суд розглянути та прийняти рішення щодо зменшення неустойки є сукупність положень:
ч.3 ст.551ЦК України (можливість зменшення неустойки судом)
з урахуванням ст.3 ЦК України (загальні засади цивільного судочинства)
та ч.4 ст.10 ЦПК України (обов’язок суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав).
3. Вірогідність зменшення судом розміру неустойки (за умови, що такий розмір значно перевищує розмір збитків) в судовому процесі можна підвищити, якщо боржник своєчасно процесуально ініціює розгляд судом відповідного питання (можна здійснювати шляхом подання до суду відповідної обґрунтованої письмової заяви про зменшення суми неустойки).
Дискусійним є питання з приводу визначення який саме розмір неустойки вважати «значним» в порівнянні з розміром збитків кредитора. В даному випадку, правова позиція боржника може ґрунтуватись на фіксації факту відсутності документально підтвердженої інформації щодо встановлення розміру збитків кредитора (від невиконання конкретного зобов’язання) та підсилюватись прикладами існуючої судової практики: рішеннями, в тому числі вищенаведеними, вищих судових інстанцій.
провідний юрист юридичної компанії «ПравоЗахист»